У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.
Минулої п'ятниці мене запросили на "Большую политику" для участі в останньому блоці програми, присвяченому українській та російськомовній літературі України.
Окрім кількох літераторів, був там і Вадим Калєснічєнко, неодноразовий персонаж моїх опусів. Який він має стосунок до літератури важко сказати, але основну свою думку продовжує пропагувати: російська мова і література перспективніші, а українська книга нікого не цікавила навіть і в совєтські часи.
Правди тут ні на гріш, але сперечатися з ним не буду. У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.
Її представників не перекладають, не виділяють для них ґранти й стипендії, не запрошують на фестивалі, не фігурують вони в літературних оглядах та енциклопедичних довідниках.
Єдиний виняток – Андрій Курков, людина, яка зробила себе сама. Як він штурмував зарубіжні видавництва, отримуючи безліч відмов, він розповів у своїх інтерв'ю, але він себе чітко позиціонує, як український письменник, останнім часом романи свої видає паралельно обома мовами.
Тому анонс передачі "Битва українських і російських літераторів" не відповідає дійсності, бо не тільки нема жодної битви, а нема й точок дотику. Ми не пересікаємося.
Ми не читаємо одне одного, не цікавимося і дуже рідко зустрічаємося на сторінках одного видання. І таким виданням є лише журнал "Шо".
А те, що я собі приватно товаришую з Курковим, і ми домовилися, що він мене опише у своєму останньому романі ("Львівська гастроль Джеммі Хендрікса" уже вийшов), а я його – у своєму, то це скоріше виняток.
Якраз під час останньої поїздки до Києва мені до рук потрапила книжка російськомовного поета, нардепа, "Героя України", славетного сина Донбасу Боріса Бєлаша.
Марно шукати його книги у книгарнях, це поет, якого видають лише у Донецьку і читають, вочевидь, там само. Чому він став "Героєм" незрозуміло.
Мені уже доводилося писати про нього з нагоди виходу його поеми про Івана Мазепу з промовистою назвою "Цена измены".
З неабияким подивом я довідався, що цей закостенілий малорос, цей ненависник всього, що дороге для кожного свідомого українця, належить до Національної Спілки України.
Не розумію, як із цим мирився Володимир Яворівський, як і з цим продовжує миритися новий голова НСПУ Віктор Баранов і разом із ним сотні правовірних членів, які за неньку Україну готові йти на барикади. А ось вигнати зі своїх лав брехуна і графомана – оце вже зась!
Восени до Вищого адмінсуду надійшла скарга на президента, у якій позивач вимагав відмінити указ про присвоєння Бєлашу звания "Героя України", мотивуючи тим, що це звання присвоюють громадянам України за видатний героїчний вчинок або видатне трудове досягнення, а Бєлаш нічого такого не здійснив.
Ну, пише простацькі віршики, то такі віршики тисячі людей пишуть.
Проте суд відмовив у задоволенні скарги. Судді мотивували своє рішення тим, що присвоєння звання не торкається самого позивача і не зачіпає його прав, свобод або інтересів.
Цікаво, правда? А коли позбавляли цієї відзнаки Бандеру і Шухевича, то позивач, якого теж особисто це не торкалося, суд виграв.
Погляди Бєлаша консервативні і не відрізняються від поглядів якої-небудь пересічної бабульки, з тих, що сновигають вулицями у довгих спідницях і з іконками на грудях.
Ось як він пояснює, чому Україні не варто в Євросоюз: "Считаю, что нужно своего товаропроизводителя как-то поощрять и развивать, потому что в Европе все такое невкусное. Я уже не говорю о сале… А наше все очень полезное и вкусное".
І це рівень народного депутата! А коли у нього поцікавилися: "А вы когда последний раз были в Европе?", цей трубадур шахтарських дум відповів: "Ой, я уже забыл. Давно!"
Маймо надію, що в ролі нардепа Бєлаш іще встигне побувати в Європі й спробувати тамтешніх харчів, заки вилетить восени з парламенту.
Бєлаш плодючий автор і клепає свої віршики за будь-якої нагоди. Помаранчевих ворогів лає з особливим натхненням:
Всей деятельности Луценко
И иже с ним не задарма
Врачами выдана оценка
Как плоскоступие ума.
А то, було, згадав Новий рік:
Смешается с шампанским "старка",
Коньяк, веселостью пьяня...
И женка в качестве подарка
Найдет под елкою меня.
Бажання напитися просто таки переслідує Героя:
Если солнышку не рад,
Что ни слово, то и мат,
Если с подозреньем мент
На тебя косится,
Значит наступил момент
Заново напиться.
Особливо, якщо погода сприяє:
При всей любви к родному краю,
Под этот монотонный дождь
Не выдержу и забухаю.
Отож.
Про Януковича Бєлаш розповідає: "Он меня тепло воспринимает. Виктор Федорович меня часто цитировал в нужную минуту, находя нужные строчки". Мабуть, і такі:
Пейзажное
В этом холодном сортире,
Всеми ветрами продутом,
Я б не присел никогда,
Если б нужда не прижала...
Боже, как пусто в степи.
Безліч разів у ЗМІ цитували вірш Бєлаша, в якому він обіцяв, коли стане нардепом, вгостити усіх сексом. Але це не єдиний вірш про те, "чтоб желанья невозможные будила бешенная страть". Є й такий:
Какая грудь. Роскошный таз,
Пупок от счастья влажный.
В тебя входили много раз
И я вошел однажды.
Один раз увійшов – а забути не може. Сексуальна стурбованість Героя України змушує його бачити секс навіть у природі:
На хохлатку вспрыгнул кочет
И забыл, чего он хочет.
Подскажите, дети,
Чем заняться Пете.
***
Гудит пчела, щебечет птичка.
Дубок ложится (!!!) на сосну.
Природа, я твоя частичка,
Позволь, – бутончик лобыздну (?).
Але справжній шедевр, у якому присутнє захоплення чоловічим торсом, це вірш "В шахтерской бане", присвячений Віктору Януковичу:
Горячий душ - блаженная отрада.
Шахтерки прочь. И покурив, ребята
Идут туда, где белый пар клубится.
Чумазые от головы до пят
И, словно блики, озаряя лица.
Улыбки белозубые слепят.
И надо же, намыливший чуприну,
Забойщик знаменитый наш Исай,
Широкую свою подставив спину.
Мне пробасил: "А ну-ка, погуляй!"
Шипит мочалка, как рубанок бойкий.
Крутые плечи до сиянья трет.
Такой, случись обвал, он вместо стойки
Плечом, коль надо, стойку подопрет.
Какая сила в торсе исполинском.
Спина, брат, как сама тебе держава.
А он мне, подмигнув по-сатанински.
Исчез, как бог, растаяв в клубах пара.
Я сел на лавку, обессилев даже,
И улыбаюсь: выпала же честь!
Ужели с тех, кто множит беды наши,
Не ототрем оранжевую спесь?!
Чи тер спинку наш поет ще й президенту – історія замовчує. Але це, можливо, була б єдина заслуга Бєлаша перед Батьківщиною варта нагороди.
No comments:
Post a Comment