Improve Your Mind, Body and Heart This Holiday (in 25 Minutes or Less)

There’s always time to incorporate these healthful habits.  

How are you feeling? Get in touch with your story by keeping a journal. 

By Rebecca Scritchfield Dec. 7, 2015, at 10:10 a.m. + More  

The holidays are here and we’re all wondering the same thing: Where do we find the time to take care of ourselves? The truth is, there's never enough time to do everything, but there's always enough time to do the most important things. Here are five ways to improve your health and be happier through next year. 

1. If You Have 1 to 25 minutes – Enjoy a Mindful Meal 

Instead of worrying about calories, food rules or those dieting plans you aren't following, redirect the focus to reconnecting with your body through mindful eating. Mindful eating involves paying attention to the experience of eating, not what is eaten, and there are no rules to be followed. It’s part of a practice called intuitive eating that teaches you how best to nourish your body without judgment. 

To begin your mindful meal, remove distractions – say goodbye to TV dinners, cellphones and eating on the run. Use all your senses and notice the tastes, smells and textures of the food you eat. Focus on eating the meal with curiosity and care. How are you enjoying the food? Are you reaching fullness? Ultimately this is the process of intuitive eating, not a diet. To learn more, I recommend reading the book “Intuitive Eating” by Evelyn Tribole and Elyse Resch. 

2. If You Have 7 Minutes – Exercise 

The main reason people skip exercise is they say they don't have time. However, one of the beautiful things about fitness is that it’s flexible. Any amount of time you spend being physically active matters. Waiting for your bread to toast? Drop down and do some pushups. Check out my blog post on Fitting in Fitness for some quick activity options to get you feeling fit.  

Use tools to help you out. If you’re looking for some variety, check out the 7 Minute Workout app and have a workout ready to go whenever and wherever you are. The app provides movement instructions, a timer and announced and visual cues for easy use during workouts.  

3. If You Have 20 Minutes – Tidy Up 

Gather old clothes, toys, gadgets or tools and donate to a cause you care about, like the Goodwill, or organize a coat or toy drive at your office. A simple closet cleanout gives you the opportunity to help others, which makes you feel good. Follow the advice of professional cleaning consultant and author Marie Kondo, and get rid of things that don't spark joy. You’ll also feel less stressed if your physical space is cleaner. Who knows, maybe this will help you sleep better, feel calmer and avoid stress eating, which can undermine our best intentions. 

4. If You Have 3 Minutes – Journal 

Our thoughts are ultimately the stories that narrate our lives. Are you feeling optimistic or pessimistic? Optimists tend to be healthier because they take action even when things are going wrong. Get in touch with your story today and write for three minutes without stopping. Now read what you wrote and ask yourself, “Is this the story I want to tell?” If yes, hooray! Keep it going. If no, change it. You have the power to choose how you respond to these thoughts and feelings. Choose differently. Do something right away that shifts your mindset to a more positive one. 

5. If You Have 1 Minute – Say Thanks and Mean It 

Tell someone how much you appreciate them and why, then wait for the magic to happen. You both will get a mood boost, which inspires more positivity and better self-care during the holidays. When you feel better, you’re more likely to set and stick to goals, from sleep to eating and exercise goals.  

Go ahead and give thanks, hugs and kisses to those who mean the most to you. Looking for a new read? Try Janice Kaplan’s book "The Gratitude Diaries," which details her one-year journey to live gratefully.  What Matters Most? 

It’s the experiences we share with the people we love that bring meaning to our life, not things. Time is the most precious gift, and it can’t be bought. A meaningful life with flashes of joy you create is often an overlooked ingredient of health and happiness. As you gather together during the holidays, think of what each person in your life means to you. Share what matters most to you this holiday season by using the hashtag #whatmattersmost. 

http://health.usnews.com/health-news/blogs/eat-run/2015/12/07/improve-your-mind-body-and-heart-this-holiday-in-25-minutes-or-less?utm_source=huffingtonpost.com&utm_medium=referral&utm_campaign=pubexchange_article

7 Hobbies Science Says Will Make You Smarter

August 25, 2015
For a long time, it was believed that people are born with a given level of intelligence and the best we could do in life was to live up to our potential. Scientists have now proven that we can actually increase our potential and enjoy ourselves in the process. We now know that by learning new skills the brain creates new neural pathways that make it work faster and better.
Here is a list of seven hobbies that make you smarter and why.

1. Play a musical instrument.

Playing music helps with creativity, analytical skills, language, math, fine motor skills and more. While these are all great advantages, some people argue that playing team sports might do as many things. What playing musical instruments does that other activities don’t is strengthen the corpus callosum that links the hemispheres of the brain by creating new connections.
An improved corpus callosum helps with executive skills, memory, problem solving and overall brain function, regardless of how old you are.

2. Read anything.

The benefits of reading are the same whether you are enjoying Game of Thrones, Harry Potter or the latest issue of the Wall Street Journal. Reading reduces stress, which makes you feel better about yourself, and increases all three types of intelligence -- crystallised, fluid and emotional. That helps with problem solving, putting different pieces of knowledge together to better navigate everyday life, detecting patterns, understanding processes and accurately interpreting and responding to other people’s feelings.
At work, this translates into better understanding how to make things happen and better managerial skills.

3. Exercise regularly.

Occasional exercise alone doesn’t do the trick. Regular exercise is much more effective than hard work-outs every now and then. When exercising regularly the cells are flooded with BDNF, a protein that helps with memory, learning, focus, concentration and understanding. This is also often referred to as mental acuity.
Some scientists speculate that sitting down for prolonged periods of time has the opposite affect and actually hinders our brain from working as well as it could.
Related: Don't Let Too Much Sitting at Your Desk Harm Your Health

4. Learn a new language.

Forget solving puzzles to improve your memory and learn a foreign language instead. Research has shown that people who are bilingual are better at solving puzzles than people who speak only one language. Successfully learning new languages enables your brain to better perform any mentally demanding tasks. This includes the typical executive skills such as planning and problem-solving.
Additionally, speaking at least two languages positively affects your skill to monitor your environment and to better direct your attention to processes. Many people are told that because executives speak languages, they should learn Spanish or French if they want to move up the ranks. Based on how the brain reacts to learning languages, it might be the other way around. Learning another language might be the last missing link people need to get their brain ready to take on C-level jobs.

5. Test your cumulative learning.

Many intelligent students in high school and college "cram'' for finals and seem to have mastered the topic the day of the big test. The trouble with that is we tend to forget these things quickly because we are rarely, if ever, required to repeat that knowledge in that same way. One reason studying a new language makes us smarter is because it requires cumulative learning. Because we need them over and over again, the grammar and vocabulary we learn is repeated countless times as we improve our foreign language skills.
Apply the concept of cumulative learning to every day life and your work place by keeping track of noteworthy bits of knowledge you acquire. Go through takeaways from recent books, observations during an important negotiation, or keep a small journal with anything that strikes your attention. Start integrating cumulative learning into your self-improvement program.
Related: You Have the Power to Rewire Your Brain for More Joy

6. Work out your brain.

Sudoku, puzzles, riddles, board games, video games, card games, and similar activities increase neuroplasticity. This encompasses a wide variety of changes in neural pathways and synapses that is basically the ability of the brain to reorganize itself. When nerve cells respond in new ways, that  increases neuroplasticity, which allows us more ability to see things from different points-of-view andunderstand cause and effect of behaviors and emotions. We become aware of new patterns and our cognitive abilities are improved.
Considering that neuroplasticity is involved in impairments such as tinnitus, an increased amount can help prevent certain conditions. For instance, people with high neurplasticity are less prone to anxiety and depression while learning faster and memorizing more.

7. Meditate.

In 1992 the Dalai Lama invited scientist Richard Davidson to study his brain waves during meditation to find out whether he could generate specific brain waves on command. Turns out that when the Dalai Lama and other monks were told to meditate and focus on compassion, their brain waves showed that they were in a deeply compassionate state of mind. The full research results were published in “Proceedings of the National Academy of Sciences” in 2004 and then in the Wall Street Journal, where it received an enormous amount of attention.
Meditation became interesting to ambitious people because the study implied that we can control our own brain waves and feel whatever we want to feel whenever we want to. This means we can feel more powerful right before a negotiation, more confident when asking for a raise and more convincing during a sales call.
The general idea is that the brain can develop further and you can do it on purpose. Different activities stimulate different areas of your brain, so you can work on becoming unbeatable at your strengths as well as improving your weaknesses. Focusing self-improvement on the brain is a good idea for anyone who feels they are at their professional peak (or maybe just have stopped getting better), ambitious professionals and of course entrepreneurs who are looking to maximize their potential.

http://www.entrepreneur.com/article/249752

Why women are smarter than men

This post from LinkedIn Influencer Travis Bradberry appeared originally on LinkedIn.
Trying to compare intelligence and gender doesn't typically yield much in the way of productive discussion, but sometimes research comes along that's worth opening this particular can of worms.
Decades of research show unequivocally that men and women are equal in general intelligence (IQ), but that isn't the case when it comes to emotional intelligence (EQ).
There are subtle, and not so subtle, differences in men's and women's expression and understanding of emotions that must be explored and understood.
Gender is a common place for people to assign labels around emotion. Such generalizations have pegged women as everything from the "fairer sex" to overly emotional, and men from emotionally aloof to explosive. You'll find that none of these platitudes are true.
There’s an enormous amount of research suggesting that emotional intelligence (EQ) is critical to men's and women's performance at work. Emotional intelligence is responsible for 58% of performance in all types of jobs, and 90% of top performers are high in EQ.
"Women who seek to be equal with men lack ambition." — Timothy Leary
TalentSmart has tested the emotional intelligence of more than a million people and it's clear that women have the upper hand. While women's overall EQ score is just a couple of points higher than men's, this is a statistically significant difference that shows that women have greater skill in using emotions to their benefit.
It just doesn't answer the pressing question: why?
LinkedIn
To understand why women outscore men, we have to look at scores for each of the four emotional intelligence skills by gender. There's a reliable pattern in the data that points to some interesting explanations for the gap.

Self-awareness

Self-awareness is how well you understand your own emotions in the moment, as well as how well you understand your tendencies — the people and situations you handle well and those that push your buttons. This is the one place where men and women have perfectly equal scores. It's also a place where men have been given a bad rap.
People often assume that men aren't tuned in to their emotions or don't understand them. Clearly, that isn't the case. Of course, men also have a tendency to hop on this bandwagon — by feigning to have no awareness or understanding of their emotions — in the hope of avoiding any accountability for their actions. Now we know better.

Self-management

Self-management is what you do with your emotions once you're aware of them. Since you can't make emotions disappear, effective self-management requires channeling your emotions into producing the behavior that you want.
This is the one area where men outscored women. I believe that the best explanation for gender differences in emotional intelligence is how we are socialized growing up (reinforced by societal gender pressures we experience as adults). In the case of self-management, men are often expected to be emotionally "strong" and in control of their emotions, which may explain why they outscore women slightly.

Social awareness

Social awareness is how well you understand the emotions and experience of other people. This requires the ability to tune in to body language and other unspoken signals, since people don't usually come out and say what's going on with them. This is an area where women outscore men by a fairly large margin (statistically speaking). This is also a skill that women are socialized to practice and possess from childhood in ways that men aren't.
Right or wrong, women are expected to take care of other people (and are rewarded for doing so). This gives them an upper hand when it comes to social awareness. Men, to their detriment, aren't rewarded for social awareness in the same way that women are, and this carries over into adulthood.
WOCinTech Chat/flickrWomen have a slight edge in relationship management.

Relationship management

Relationship management is the pinnacle of emotional intelligence. It requires that you use self-awareness, self-management, and social awareness in concert to better your relationships as you interact with other people.
You cannot hope to get the most out of your interactions with other people until you understand your emotions, cue in to their emotions, and use this knowledge to adjust your approach on the fly. Women have a slight edge in relationship management for reasons described in the social awareness section above.

The advantage

Emotional intelligence presents a significant advantage for women in the workplace. Whether you're a man or a woman, don't just sit back hoping that you're one of the high-EQ types. EQ is a flexible skill that you can improve with effort. To that end, here are a few things that you can do to improve your EQ today:
Limit your caffeine intake
Drinking excessive amounts of caffeine triggers the release of adrenaline, and adrenaline is the source of the fight-or-flight response. The fight-or-flight mechanism sidesteps rational thinking in favor of a faster response to ensure survival. This is great when a bear is chasing you, but not so great when you’re responding to a curt email.
When caffeine puts your brain and body into this hyper-aroused state of stress, your emotions overrun your behavior. Caffeine’s long half-life ensures you stay this way as it takes its sweet time working its way out of your body. High-EQ individuals know that caffeine is trouble, and they don’t let it get the better of them.
Get enough sleep
It’s difficult to overstate the importance of sleep to increasing your emotional intelligence. When you sleep your brain removes toxic proteins from its neurons that are by-products of neural activity when you're awake. Unfortunately, your brain can remove them adequately only while you're asleep. So when you don't get enough sleep, the toxic proteins remain in your brain cells, wreaking havoc by impairing your ability to think.
Skipping sleep impairs your brain function across the board. It slows your ability to process information and problem solve, kills your creativity, and catapults your stress levels and emotional reactivity. High-EQ individuals know that their self-control, attention, and memory are all reduced when they don’t get enough sleep. So, they make sleep a top priority.
Stop negative self-talk in its tracks
The more you ruminate on negative thoughts, the more power you give them. Most of our negative thoughts are just that—thoughts, not facts. When it feels like something always or never happens, this is just your brain’s natural tendency to perceive threats (inflating the frequency or severity of an event). Emotionally intelligent people separate their thoughts from the facts in order to escape the cycle of negativity and move toward a positive, new outlook.
Appreciate what you have
Taking time to contemplate what you’re grateful for isn’t merely the right thing to do; it also improves your mood because it reduces the stress hormone cortisol by 23%. Research conducted at the University of California, Davis, found that people who worked daily to cultivate an attitude of gratitude experienced improved mood, energy, and physical well-being. It’s likely that lower levels of cortisol played a major role in this.
Dr. Travis Bradberry is the award-winning co-author of the #1 bestselling book, "Emotional Intelligence 2.0," and the cofounder of TalentSmart, the world's leading provider of emotional intelligence tests and training, serving more than 75% of Fortune 500 companies. His bestselling books have been translated into 25 languages and are available in more than 150 countries. Dr. Bradberry has written for, or been covered by, Newsweek, TIME, BusinessWeek, Fortune, Forbes, Fast Company, Inc., USA Today, The Wall Street Journal, The Washington Post, and The Harvard Business Review.

http://www.businessinsider.com/why-women-are-smarter-than-men-2015-12

Подружні зради в галицьких сім’ях кінця ХІХ - початку ХХ століття

http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/12/18/148817/

18.12.2015 _ Іванна Черчович

Відповідно до австрійського законодавства, жінка повинна була з розумінням ставитись до нетривалої зради чоловіка, бо "стислий зв’язок чоловіка з третьою особою не дорівнює перелюбству".

[Посилання на джерела та повний варіант авторських приміток дивіться тут, частину приміток редакція вставила в тіло тексту, в деяких цитатах осучаснено пунктуацію і орфографію - ІП]

Шлюб і любов

Для людини кінця ХІХ століття створення власної сім’ї входило до обов’язкових життєвих планів. Шлюб - як з емоційної, так і з матеріальної сторони життя - вважався необхідністю.
Трактування подружніх обітниць і складність процедури розлучення надавала шлюбу характеру певного фатуму, а відтак дорогої ціни помилки.
У спогадах цього періоду сім’я часто постає ідеалом, сенсом життєвих прагнень, образною сатисфакцією перенесених у житті страждань, випробувань чи інших труднощів.
"Маю дуже добру жону і дїти, бо якби сам був на сьвітї, то зробив би короткий процес з моїм життям", – категорично характеризував наявність свого сімейного статусу Тит Ревакович.
Вага вкладених в родинне життя смислів диктувала особливу прискіпливість до процесу творення подружжя. Матримоніальні мотиви стали чи не визначальним питанням обговорень, що тривали навколо шлюбу і його сенсів наприкінці ХІХ століття.

Всі ілюстрації надані авторкою

Характерною рисою публічних дискусій на цю тему була критика матеріально-фінансового інтересу, з яким пов’язували вдале одруження. Розмір приданого майбутньої дружини - визначальний фактор у пошуку сімейного партнера - рідко коли ігнорували.
Галина Барвінська – донька українського політика, посла до Галицького сейму і парламенту у Відні Олександра Барвінського, просячи батька допомогти своєму майбутньому чоловікові Євстахію Савчуку у сплаті позики перед одруженням, наводила такі аргументи:
"Зрештою нині кожний відразу попросту глядає маєтку, а він (Савчук - ІП) ще має дуже скромні вимаганя. Сам Татунцьо бажає, аби каждий з наших хлопців (йдеться про братів Барвінської – Авт.) женив ся з маєтком…".
Така умова виглядала обов’язковою найперше для заможніших верст населення. Вважалося, що "вільна любов" чи необтяжене складними розрахунками одруження було привілеєм хіба що бідних, яким особливо не було чого ділити.
Звісно, обставини часто наголошеного прагматичного підходу до одруження ніяк не заперечують існування також іншого досвіду, де визначальну роль мали почуття. Однак, для цього молодим, нерідко, потрібно було подолати опір родичів, чия згода на шлюб вважалася обов’язковою умовою його укладання.
Євген Олесницький, згадуючи одруження своїх батьків, писав, що діда ждав "тяжкий удар", коли син намірився одружитися з дівчиною, що не відповідала його канонам "підходящої партії". З цим дідові Олесницького, однак, довелося змиритися.
Першими про шкоду матеріально-фінансових мотивів одруження як визначальних заговорили лікарі і феміністки. Одні – через стрімке поширення венеричних хвороб, а інші – через упослідження у шлюбі жінки та знецінення самої суті подружнього життя.
Цікавим тут буде текст одного з рекламних оголошень, надрукованих практично в кожному номері газети "Діло" за 1895 р.:

"Мужеску безсильнôсть, выкликану именно страшными наслѣдками тайныхъ грѣхôвъ молодости и розпусти, усуне напевно и надовго одинока, розширена въ многихъ выданяхъ илюстров. книга "Самоохорона" д-ра Ратава... Тысячѣ людей найшли въ нôй поясненя своихъ недугъ, и направили мужески силы".

ТАКОЖ: Анна Чиллаґ і її волосся. Про зірку реклами XIX ст. СКАНИ

Через те, що любов і спільність життєвих інтересів, на думку критиків, були другорядними умовами творення родини, шлюб ставав тотожним звичайній економічній угоді.
Частим супроводом сімейного життя за таких умов були випадки подружньої невірності. Найбільше обвинувачень у зрадах отримували чоловіки, котрі, залишаючи домашнє вогнище дружинам, не гребували послугами повій.
Наслідками схожих зв’язків, нерідко, ставали "хвороби поведінки", найперше сифіліс. Масштаби поширення цієї хвороби підживлювали характерні для зламу ХІХ-ХХ століть "моральні паніки".
Панівна церковна доктрина підкреслювала, що шлюб за своєю природою нерозлучний. Нерозривність християнського подружжя пояснювали тим, що чоловіка і жінку об’єднував зв’язок схожий до того, який існує між Христом і Його Церквою: як Церкву не можна відділити від Христа, так само не можна відокремити чоловіка від жінки.
Відтак, згідно з чинним в Австро-Угорщині законодавством, подружній зв’язок між католиками "могла розірвати лише смерть одного подруга".
Критику існуючої шлюбної практики в українському суспільстві Галичини в 1870-х роках розпочали молоді радикали – Іван Франко та Михайло Павлик.
На їхню думку, основою подружжя мала бути свобідна воля, спільність інтересів та життєвої мети, і що найголовніше, – це мав бути рівноправний союз, заснований на любові, а за умови коли остання зникала – з правом безперешкодного розлучення.
Консервативна більшість обережно ставилася до такої риторики, списуючи молодим їхні ідеалізм і недосвідченість, а після висловленої Павликом тези, що статеві стосунки між чоловіками і жінками мають бути такими "як у пташок", можливість ширших обговорень цієї теми, очевидно, взагалі зникала.
"Всї ті добровільні, патріотичні сторожі „народних святощів", – згадував у 1907 р. Михайло Павлик, – обурювалися на мене особливо за рекомендацію таких полових відносин між людьми, які панують межи птахами, і толкували се так, нібито я проповідував загальне блудство; тим часом як у мене виразно рекомендовано попарне пташине життя, котре, правду кажучи, може послужити багатьом моїм супостатам [опонентам - ІП], одруженим по-церковному, за взірець ідеального подружжя".
Більшість галицького суспільства того часу не вважала любов єдиною основою шлюбу: ані необхідною умовою подружнього зв’язку, ані достатньою причиною для його створення.
Модернізм з його увагою до особистісного, нетиповості і протиставлень, поступово вносив корективи в такі погляди.
Свідчило про це щоразу жвавіші обговорення досі табуйованих тем у пресі і літературі (наприклад, статевого виховання, проституції чи існування стандартів "подвійної моралі", що дозволяла чоловікам значно більше, аніж їх партнеркам).
На необхідності якісно нового розуміння шлюбу все наполегливіше наголошували й прихильниці жіночої емансипації.
Для них народжені на зламі ХІХ-ХХ століть ідеї партнерських відносин у шлюбі означали не лише спільність життєвої мети і взаємне бажання, а й рівність жінок з чоловіками у можливостях саморозвитку і реалізації власної особистості поза межами дому.
До цього самореалізація жінок фактично обмежувалася заміжжям і материнством (тобто набуттям статусу дружини і матері).
Скептичне ставлення до тогочасного шлюбу провокувала й умова економічної залежності жінки від чоловіка. Така обставина робити заміжжя вкрай важливим для жінок, безвідносно до того факту, чи було воно для них щасливим, чи нещасним.

Обов’язок і зрада

Обов’язок вірності, за церковним канонами, стосувався чоловіків і жінок однаковою мірою. У католиків шлюбна присяга жінки передбачала любов, вірність і послух, чоловіка – любов і вірність.
На практиці дотримання подружньої вірності, однак, мало особливі трактування. Відповідно до австрійського сімейного законодавства, жінка повинна була з розумінням поставитись до нетривалої зради чоловіка, бо "стислий зв’язок чоловіка з третьою особою не дорівнює перелюбству, і якщо такий зв’язок тривав короткий час, не можна вважати це за непорядне поводження".
У брошурі "Родинне життя" німецького автора Ф. Паульзена, перекладеній українською мовою в 1903 р. у Львові, причина існування такої різниці пояснювалася тим, що:
"В житті мущини статеві функциї взагалї не мають так великого значіння, як в житті женщини. І тут вочевидь є причина того, що проступки мущин на тім полі публична опінія - як зі сторони мущин так і женщин - в дїйсности осуджує всюди так значно поблажливійше. Ця різниця, яку інтуїтивна етика мусить уважати безґлуздою, з телеологічного погляду спирається на природу речей".
Вірність дружини мала гарантувати законність нащадків, відтак наслідки жіночого перелюбу вважали важчими.
Головними аргументами "природи речей", що диктувала різницю, були діти. Зрада жінки могла мати своїм наслідком появу позашлюбних дітей, які могли претендувати на спадщину законних нащадків.
Крім того, позашлюбні діти опинялися під загрозою кровозмішання через невизначеність їх батьківства. На зламі ХІХ–ХХ століття ця норма практично не змінювалась.
Враховуючи важливу роль релігійного вчення, церковних приписів, переконань суспільної моралі, шлюбна чистота жінки проголошувалася безапеляційною.
Релігійний фактор був особливо вагомим в контексті українських реалій, зважаючи на роль, яку відігравало у них греко-католицьке духовенство.
Консерватизм у вихованні дівчат з українських родин на початку ХХ століття, навіть, став об’єктом критики в контексті поширених у Галичині польсько-українських змішаних шлюбів.
Те, що українські чоловіки обирали за дружин польок, деякі обсерватори схильні були пояснювати "чернечим вихованням" русинок і тим, що вони "занадто прибиті і спутані поняттями, винесеними з різних василіяньских інститутів", і через прищеплені там ідеали часто бувають нецікавими у спілкуванні.

Дівочий інститут під проводом Сестер Василіянок у 1893-94 рр. із кардиналом УГКЦ Сильвестром Сембратовичем (Інститут дослідження бібліотечних мистецьких ресурсів, ЛННБ ім. В.Стефаника НАН України)

Пояснюючи причини такого явища, один із дописувачів газети "Діло" зазначав у 1901 році:
"Причини, чому поміж Польками і Русинками є така різниця, лежать у тім, що Польки – се доньки світських людей, а наші Русинки – переважно священиків; їх батьки і вдома по званню свому зберігають деякі чесноти, з котрими сегодня нї сюди нї туди, і дївчата виховуються значною мірою по-чернечому. Виробив ся свій власний savoir vivre [етикет - ІП] зі всїми слїдами священницьких понять і життя".
Виправдовуючи власну стриманість і обачність щодо чоловіків, дописувачки до "Діла", на сторінках якого і розгорілася означена полеміка, пояснювали її подвійними етичними критеріями, за якими суспільство звично оцінює жіночу поведінку:
"Бо коли соколик любить дївчину, то се гарно, – аргументувала анонімна дописувачка зі Львова, – а коли дівчина кине оком на соколика, то се в нїй нїщо иньше, лише "самиця" прокинулася".
Жіноче тіло і сексуальність не належали жінкам, вони були предметом честі їхніх родичів, а опісля заміжжя – честі чоловіка.
Поведінка жінок підлягала особливо прискіпливому контролю, з огляду на поширені упередження щодо особливої гріховності жіночої природи (особливо в контексті модерністської демонізації жіночності, мізогінізму популярних тоді філософських течій).
Ці уявлення, однак, цілком безперешкодно уживалася з переконаннями про виняткову (у порівнянні з чоловіками) моральність і релігійність жінок.
Яскраво це ілюструє епізод, описаний Михайлиною Рошкевич. У спогадах вона згадувала, яке сильне враження у неї викликала "квестія релігійна" [релігійне питання - ІП] в інтерпретації молодого Івана Франка, який студентом філософського відділу університету часто приїздив до них на вакації, аби допомагати у навчанні її старшому брату Ярославу.

ТАКОЖ: Стосунки Франка і Грушевського. Приватний аспект

Після Франкових критичних зауваг стосовно релігії і церкви, вихована строго у релігійному дусі М. Рошкевич писала: "тогди дуже була вражена і стала страшно не своя, терпіла тогди много, о чім нікому з моїх близьких не споминала".
За словами авторки, її брат Ярослав був змушений зробити Франкові зауваження, щоб при сестрі "щось подібного не розбирати".
Вимоги щодо вірності чоловіків з огляду на "природність речей" були не такими жорсткими, даючи простір для різних сценаріїв. Зрада чоловіка описувалася у категоріях "чоловічої натури", його суті, котрій за визначенням важче, аніж жінкам, встояти перед спокусами, відповідальність за які традиційно покладали на жінок.
Цікавими в цьому контексті будуть свідчення чоловіків у кримінальних справах проти жінок, що займалися проституцією чи тих, кого запідозрили у такій діяльності (збережені у фонді 152 кримінального відділу Крайового суду Львова у Центральному державному історичному архіві у Львові).
Найчастіше позиваючись на цих жінок за крадіжку (бо саму проституцію кримінальним злочином не вважали), чоловіки пояснювали причину їхньої зустрічі тим, що ці жінки першими їх "зачепили", "запросили" чи загалом спокусили.
Найбільш чітко суспільні переконання про відповідальність/провину жінки за власну привабливість проявлялися у справах про зґвалтування. Саме така риторика притаманна виступам свідків, серед яких траплялися і дружини обвинувачених: вони радше захищали чоловіка, а не висловлювалися нейтрально чи прихильно щодо постраждалої жінки.
Прикладом таких трактувань може слугувати справа проти 25-річного Олекси Строцького, обвинуваченого у зґвалтуванні своєї 15-літньої служниці Марисі Рисаківни. Дружина Олекси схильна була обвинувачувати дівчину у її розбещеності, мало вірячи в статевий зв’язок проти її волі.
Звісно, така позиція жінки могла бути вмотивована суто матеріальним інтересом: можливо, йшлося про просте небажання відшкодовувати потерпілій збитки у разі визнання провини її чоловіка, що негативно позначилося б на сімейному бюджеті. Однак показовою тут є не стільки мотивація, як саме бажання жінки пояснити доконаний факт чоловікового позашлюбного зв’язку.
Схожою в оцінках була також дружина іншого, обвинуваченого у зґвалтуванні чоловіка, власника одного з львівських шинків Шимона Рудя. Позивачка, а в минулому служниця родини, вимагала у суді покриття коштів на утримання, народженої внаслідок зґвалтування дитини.
Лікар, що оглядав жінку, підтверджував збіг періоду зачаття зі вказаними у справі датами зґвалтування, однак вважав слушним зазначити, що враховуючи вік (маючи на увазі повноліття – Авт.) і будову тіла позивачки "була вона в стані в разі нападу на її цноту одному чоловіку чинити ефективний опір і оборонятися сильніше, не допустивши статевого акту проти її волі".
Вину обвинуваченого Олекси Строцького визнали 6 радців, натомість решта 6 вважали його невинним. Справу мав вирішити цивільний суд. Очевидно, далі йшлося не про кримінальну відповідальність, а про матеріальні відшкодування потерпілій. Щодо обвинуваченого Шимона Рудя, то вироку в цій справі не було.
Цікавими в цих справах є не стільки виправдальні вироки щодо підсудних, скільки характер веденої полеміки навколо зґвалтованих жінок.
Довіра до їхніх свідчень ґрунтувалася не на фактах зафіксованих тілесних ушкоджень, а радше на уявленнях про властиву цій соціальній групі поведінку, на репутації такої жінки в очах її оточення, оцінках її моральності до зґвалтування тощо.

Зрадники і зрадниці

Одними з найбільш згадуваних персонажів в історіях подружніх зрад, що їх зберегло родинне листування, була домашня прислуга. У кореспонденції проаналізованих у цьому дослідженні родин, приватне життя їхніх кухарок, няньок чи помічниць у господарстві нерідко фігурувало як така собі світська хроніка.
Людмила Грушкевич у листі до сина Ярослава розповідала плітки навколо однієї зі служниць у їхній родині - на ім’я Франя. "Франя має роман з професором Летинським, – писала Грушкевич. – Він обіцяє їй узяти розлучення з жінкою і одружитися з нею".
За це, зі слів оповідачки, служницю неодноразово сварили, а коли побачили, що розмови не допомагають вигнали зі служби, не бажаючи "брати відповідальність" за те, що "те глупе" вірить в правдивість цих слів.

Лист Людмили Грушкевич до дітей – доньки Софії та зятя Івана Раковського з нагоди річниці їх подружнього життя, 1901 р. Написаний латинкою (Відділ рукописів ЛННБ ім. В. Стефаника)

Підлеглість становища служниці, неможливість або ж небажання уникати такої уваги з боку чоловіків-роботодавців творили багато підстав для пікантних історій.
У середовищі еліти було поширене переконання про вульгарність звичок слуг, їх засадничо менше відчуття сорому. Такі уявлення формували образ служниці як жінки, для якої сексуальні стосунки з чоловіками дому (чи то господарями, чи їх дорослими синами) є прийнятними.
Сприяла такому їх баченню і загальна настанова про низьке соціальне походження служниць і прийняті у ньому норми виховання.
Дуже часто служниці походили з села. Шлюбне життя селян, принаймні в інтерпретаціях етнологів, виглядало дещо вільнішим від решти тогочасного суспільства.

ТАКОЖ: Скандал у Галицькому сеймі. Як депутат побив редактора газети

Про роль "любасів" і "любасок" у подружніх стосунках гуцулів згадував, до прикладу, Володимир Шухевич, додаючи однак, що це було поодиноким і "в селах, глибше в горах положених".
Причини цього явища вчений шукав у ранньому заміжжі дівчат, і навпаки, пізніх одруженнях чоловіків: "Гуцули женяться в віцї старшім і беруть собі за жінок 15-17-лїтніх дівчат, котрим скоро, часто вже в першім роцї співжитя, набридає чоловік".
Схильним до таких висновків був уже згадуваний М. Павлик, обираючи прототипи до свого скандального твору "Ребенщукова Тетяна" з історії реальної селянської родини поблизу Косова.
Беручи до уваги молодий вік і неодружений статус служниць (а саме ці умови були серед визначальних вимог до такої професії), підозри щодо їхньої ролі як чинника сімейної зради видавалися цілком логічними.
У листі до чоловіка актриса театру "Руська бесіда" Марія Крушельницька розповідала ситуацію у сім’ї їхніх спільних знайомих – Івана і Катерини Рубчак. Катерина дізналася, що чоловік їй зраджував зі служницею.

Катерина Рубчак

"Знаєш, я лиш догадувалася, здавалося менї, – писала М. Крушельницька, – що відносини Рубчака до служниці є трохи дивнї, а воно справдї так було. Рубчакова довідалася, а сама служниця призналася, ще й оповіла, як і що було. Рубчакова в розпуці, і я не здивована".
Цей випадок змусив авторку резюмувати, що "ми (жінки – Авт.) повинні так, як Ви (чоловіки – Авт.) злегка трактувати обов’язки наші чоловічим поглядом. І, може би, Ви тоді були [б] інакші".
Цікавим у цій історії є те, що сім’я Рубчаків могла певною мірою вписатися у формований тодішнім феміністичним дискурсом концепт родини партнерського типу, однією з умов якого була фінансова самодостатність обох із подружжя.
Катерині Рубчак, здається, був незнайомий образ дружини на чоловіковому утриманні. Принаймні такі висновки можна робити з контрактів, які вона підписала як акторка з керівництвом театру "Руська бесіда".

Катерина Рубчак і Лесь Курбас у виставі Й.Войновича "Осіння буря", 1914 рік

Маючи статус прими, вона отримувала одну з найвищих серед жінок зарплат.
Ба більше, розмір її місячного окладу перевищував аналогічний дохід її чоловіка, також актора.
На користь оцінки цієї сім’ї як подружжя партнерського типу могло свідчити й те, що Катерина не покинула професію після заміжжя (що вважалося цілком логічною практикою для працюючих жінок того часу).
Однак партнерська рівність у подружжі, на необхідності якої наголошували феміністки (і яка, за їхнім припущенням, укріпила б підважену пониженим статусом дружини святість шлюбу), в цьому конкретному випадку не стала запорукою сімейної вірності.
Розлучення рідко було виходом із ситуації викритої зради. І приклад родини Рубчаків підтверджує таке припущення.
Пара розлучилася у 1919 році, але не через бажання припинити своє сімейне життя, а через смерть Катерини.
Тут варто зазначити, що назагал розлучення було великою рідкістю серед галичан на зламі ХІХ-ХХ ст.
Для католиків воно існувало лише у формі сепарації ("відлучення від стола і ложа", при цьому формально залишаючись у шлюбі) чи уневажнення подружжя (визнання його недійсним).
Графа "rozwód" в галицьких статистичних збірниках заповнювалася лише щодо єврейського населення.
У 1901 р. серед греко-католиків було зафіксовано 7 добровільних і 6 примусових сепарацій, та 3 уневажнення подружжя. У співвідношенні з римо-католиками (48) і іудеями (40) цей показник був найнижчим.
Ініціаторками розірвання чи скасування шлюбу частіше ставали жінки, аніж чоловіки. У тому ж 1901 році розглянутих у судовому порядку звернень про сепарацію від жінок було зафіксовано майже втричі більше, ніж аналогічних заяв від чоловіків.
Серед причин розлучень називали побиття й тілесні зневаги (ті, що загрожували життю), непорядний (розпусний) спосіб життя чи "злостиве опущення".
Попри те, що перелюб належав до переліку підстав для розірвання шлюбу, його рідко називали єдиною чи визначальною причиною. Крім того, під ним розуміли не поодинокі випадки подружньої зради, а довготривале співжиття з іншою особою, що, очевидно, належало ще довести.
Жіноче толерування чоловікової зради було зумовлене не лише особливостями тогочасного права, а й негативними наслідки розлученого статусу для жінки.
Ішлося не стільки про уражену гордість чи скривджені почуття, скільки про складність самостійного існування жінки після розлучення. Найчастіше вона поверталася до дому своїх батьків чи родичів, котрі мали опікуватися її матеріальним утриманням.
Непростим було й ставлення оточуючих до розлученої жінки: характерними були "насмішки, яких ані уникнути, ані заглушити не можна". Саме такими словами описувала свій розлучений статус Меланія Грушкевич у листі до кузена Ярослава.
Вочевидь, малопривабливою була ця роль і для чоловіків. Однак терези розділеної відповідальності найчастіше схилялися саме в жіночу сторону - оскільки щастя сімейного життя, у свідомості більшості, залежало саме від дружин, їхнього вміння вибудувати стосунки в домі так, аби зробити домашню атмосферу комфортною для обох із подружжя.
Існують свідчення подружньої невірності жінок - щоправда, згадок про це значно менше. Таке, до прикладу, трапилося з одним із родичів Теофіла Грушкевича.
"Жінка, що два місяці тому його покинула, – писав у щоденнику Грушкевич, – сьогодні о другій годині дня … покінчила з собою, штиркнувши ножем (вирвала з кишені свого любаса інтраліґатора [палітурника - ІП]) в серце. Забрали її до шпиталю і там незабаром померла".

Сім'я Грушкевичів у родинному колі, межа 1890-х і 1900-х років (відділ рукописів ЛННБ ім. Стефаника)

Характерною і показовою рисою таких історіїй є їхній фатальний фінал.
Газета "Діло" у 1903 р. описувала "подружню трагедію" львів’ян Ореста і Кароліни Черкавських. Після підозри у зраді чоловік вистрілив у дружину з револьвера, а потім застрілився сам.
Попри отримані травми, жінці вдалося вижити. Однак вона не викликала особливого співчуття в оповідача історії. Із висновків автора: "Дійсно школа, що застрелився такий гарний хлопець! І дійсно що не було задля кого".
Зрада жінки стала головним мотивом оповідання Віри Лебедович (справжнє ім’я Костянтина Малицька) під назвою "З трагедії дїточих душ. Гріх", надрукованого у журналі "Промінь" у 1905 р. Фабула твору була побудована на невірності жінки найперше як матері: головною є зрада щодо власних дітей, а вже потім щодо чоловіка.

ТАКОЖ: Справа про сексуальне домагання часів Мазепи. ДОКУМЕНТ

Умова материнства робила жіночий перелюб більш резонансним, оцінюючи його моральними категоріями не лише вчинку щодо своєї родини, а й щодо суспільства загалом.
Особлива моральна місія жінок, сформульована і активно експлуатована ще Романтизмом, вважалася важливим чинником збереження існуючого суспільного ладу, його порядку і традиції в широкому розумінні.
Чоловічі і жіночі ролі у суспільстві визначали очікувані від них, прищеплювані вихованням, моделі поведінки. За чоловіками визнавали силу і владу, за жінками – співчуття, делікатність, пасивність тощо.
Обґрунтовуючи необхідність існування балансу у функціях "сильного" чоловіка і "слабкої" жінки, кореспондент львівського щоденника "Dziennik Polski" у 1896 році стверджував, що деградація жінок мала би значно негативніші наслідки для суспільства, аніж аналогічні чоловічі проступки, оскільки ролі жінок є підставовими, першорядними, такими, що випливають із їхніх материнських почуттів.

Висновки

Злам ХІХ-ХХ століть приніс у галицьку дійсність відчуття кризи традиційних цінностей, став періодом їх перегляду, критики, а подекуди й цілковитого заперечення. Через це суспільні інститути, насамперед сім’я, опинилися у центрі уваги.
У фокусі публічних обговорень тему подружньої зради порушують в контексті критики меркантильного розуміння шлюбу і складності процедури розлучення.
Найбільше на тогочасну полеміку вплинули ідеї жіночої емансипації. Проголошуючи своєю метою розширення можливостей жінок у здобутті освіти, професії, рівних з чоловіками можливостей у самореалізації, вони неминуче зачіпали теми якості подружнього життя, обов’язок якого для жінок вважався першочерговим.
Непоодинокі випадки подружньої невірності чоловіків ставали додатковим свідченням існування у суспільстві стандартів подвійної моралі, що звично пробачала чоловікам більше, аніж жінкам.
В таких обговореннях, очевидно, не йшлося про дозвіл жінкам користуватися "чоловічими" критеріями поведінки, радше про необхідність зобов’язати чоловіків відповідати тим, що вони вимагали від жінок.
Джерело: Україна Модерна
У 2014 році авторка захистила дисертацію на тему "Жінки у громадському і приватному житті українців Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття".

Іванна Черчович
Кандидатка історичних наук.
Молодша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ (Львів).

© 2010-2014, Українська правда, Історична правда
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".

МОТИВЫ И ПРИЧИНЫ РАЗВОДОВ

Как и любое другое социально-психологическое явление, разводы обычно связаны с причинами объективного и субъективного порядка. Некоторые социологи полагают, что основными условиями, предопределяющими развод, являются урбанизация образа жизни, миграция населения, индустриализация страны, эмансипация женщин. Все эти факторы снижают уровень социального контроля, делая жизнь людей в значительной степени анонимной, что при некоторых обстоятельствах формирует отсутствие ответственности, устойчивой привязанности, взаимной заботы друг о друге. Но это лишь некоторые условия, только фон. В таких условиях одновременно могут существовать и создаваться крепкие семьи и временные (пробные), распадающиеся брачные союзы. Кроме указанных условий каждый развод имеет собственные основания, главные и сопутствующие причины и мотивы.

Под мотивом развода понимается обоснование решения о том, что потребности в браке не могут быть удовлетворены в данном супружеском союзе. Психологические исследования мотивов разводов дают основание говорить об их довольно устойчивой иерархии. Согласно исследовательским данным С. В. Чуйко, в условиях большого города мотивы разводов можно расположить в следующем порядке:

1) пьянство и алкоголизм одного из супругов;

2) несходство характеров и отсутствие взаимопонимания;

3) измена или подозрение в измене;

4) частые ссоры;

5) появление другой семьи;

6) утрата чувства любви;

7) физическая несовместимость;

8) ревность;

9) вмешательство в семейные отношения родителей или других родственников;

10) болезнь одного из супругов;

11) фиктивное заключение брака;

12) безответственное отношение супругов к семье и семейным обязанностям;

13) вынужденная разлука супругов;

14) отсутствие детей или нежелание одного из супругов их иметь.

Часто используемые мотивы дают супругам возможность уйти от объяснения причин (несоответствие характеров, плохие жилищные условия). В то время как мотивы расторжения брака обычно лежат на поверхности и поэтому легко «озвучиваются» брачными партнерами, их причины чаще всего скрыты в глубинах сознания каждого из них, и даже самому себе они не всегда способны признаться в том, что избранник перестает удовлетворять их в психологическом плане.

Бывшие супруги по-разному обосновывают решение расторгнуть брак. Как свидетельствует бракоразводная статистика, мотив «нарушения супружеской неверности» выдвигают 51 % мужчин и только 28 % женщин. Это подтверждает известное наблюдение о том, что мужчины гораздо категоричнее относятся к факту женской измены; 44,6 % женщин и только 10,6 % мужчин называют причиной развода пьянство супруга (супруги).

С психологической точки зрения развод представляет собой изменение баланса сил, поддерживающих брак. К поддерживающим факторам можно отнести морально-психологическую и отчасти экономическую заинтересованность друг в друге, личную удовлетворенность брачно-семейными отношениями, а также социальные нормы, ценности, санкции. К факторам, разрушающим брак, – проявление взаимного недовольства и неприязни, антипатию, раздражение, ненависть. Внешние факторы также стимулируют развитие и обострение внутрисемейных конфликтов (неприятности на работе, противоречия с родственниками и соседями, связи адюльтерского характера), что может послужить поводом (мотивом) для разрыва брачных уз.

Несмотря на существенные социально-экономические изменения в российском обществе за последние годы, в причинах и мотивах разводов мало что изменилось. Например, многие современные мужчины свое «бегство с семейного корабля» в большинстве случаев пытаются мотивировать усталостью от монотонности современной жизни с одной и той же женщиной. При этом часто говорят о том, что «брачные узы лишают их личного суверенитета и права на творческое самовыражение, а опостылевшие жены не понимают всю глубину и многогранность их тонкой, ранимой натуры».

Что касается женщин, то свое нежелание сохранять брак они объясняют:

1) беспробудным пьянством мужа;

2) низкой материальной обеспеченностью и сложными жилищно-бытовыми условиями семьи;

3) «несходством характеров».

Разница очевидна: женщина никогда не уйдет от мужа, пусть нелюбимого и плохонького, особенно в «никуда», если он не алкоголик, не бомж и не садист.

Мотив – это главным образом субъективный, нередко надуманный повод, который выдвигают супруги при расторжении брака. Он определяется личностным отношением каждого из них к супружеским отношениям, к своим семейным обязанностям и к образу совместной жизни. Вместе с тем подобного рода мотивы небезосновательны: очень часто они связаны с объективными жизненными причинами, справиться с которыми человек почему-то не мог или не захотел, что в конечном итоге привело к семейной деструкции, устранение которой один или оба брачных партнера видят в расставании, то есть в расторжении брака (разводе).

Эти причины тесно связаны с так называемыми факторами риска развода. В качестве таковых можно выделить три группы факторов риска развода.

Первая группа – личностные факторы риска (индивидуально-типологические особенности супругов, опыт семейной жизни прародительской семьи, состояние соматического и нервно-психического здоровья, социально-демографические характеристики и др.). Традиционно фактором риска считается воспитание будущего супруга в неполной либо дисгармоничной семье. Причем особое значение приобретают эмоциональные нарушения супружеских и детско-родительских отношений: холодность, отвержение, отстраненность, враждебность. Значительная разница в возрасте, равно как и дистанция в образовательном и социальном статусе будущих супругов, также выступают существенными факторами риска для семейной жизни.

Вторая группа факторов риска определяется историей создания семьи: условиями знакомства, особенностями добрачного периода, мотивацией брака, первичной совместимостью супружеской пары. Стабильность брака снижается, если период знакомства оказывается слишком коротким (менее полугода) и недостаточным для познания друг друга и установления равноправных отношений, в которых партнеры учатся взаимопониманию и сотрудничеству в решении возникающих семейных проблем.

Поскольку семейные роли мужа и жены в современном обществе регламентированы значительно меньше, чем ранее, что обусловлено активным участием женщины в социальной жизни и общественном производстве, необходимо время для предварительного согласования взглядов партнеров на семейные ценности и роли.

Фактором риска успешности брака является добрачная беременность невесты, особенно когда супруги очень молоды и в финансово-бытовом отношении зависят от родителей. В этом случае период ухаживания сокращается, к тому же молодожены часто оказываются психологически, экономически и личностно не готовы к будущей семейной жизни.

Когда же распадается молодая семья без детей, то есть речь идет о только что образовавшейся брачной паре, факторами риска выступают неадекватная мотивация брака и кратковременность знакомства, не позволяющая партнерам соотнести ценностную основу заключения брака.

Неадекватными мотивами брака могут быть стремление одного или обоих супругов отделиться от родительской семьи либо с целью утверждения своего взрослого статуса, либо для того, чтобы избежать конфликтов, ссор, эмоциональной напряженности в отношениях с собственными родителями. Другим неадекватным мотивом может стать гипертрофированное желание найти покровительство и защиту у партнера, чтобы удовлетворить потребность в личной безопасности. Партнер в этом случае воспринимается инструментально – как гарант безопасности, и решение о заключении брака не основывается на отношениях любви и эмоционально-психологической близости. Обычно подобная ситуация складывается в тех случаях, когда пара начинает встречаться или женится после значимой потери – смерти близкого человека, только что состоявшегося развода, расставания с любимым человеком и т. д.

Третья группа факторов риска отражает неблагоприятные условия функционирования семьи. Это неблагоприятные жилищные и материально-экономические условия, низкая эффективность ролевого поведения брачных партнеров, депривация (лишение возможности удовлетворения) значимых и жизненно важных потребностей членов семьи, девиантное (отклоняющееся от социально приемлемой нормы) поведение супругов (алкоголизм, наркомания), высокая конфликтность, сексуальная дисгармония.

Факторами, повышающими степень готовности семьи к разводам, являются урбанизация и рост мобильности трудоспособного населения, изменение места женщины в структуре профессиональной занятости общества и дальнейшая индивидуализация жизненной концепции, в которой целям автономного личностного роста уделяется все большее внимание обоими полами. Либерализация отношения общества к разводам, облегчение правовых норм, регулирующих развод, – далеко не последние факторы, провоцирующие легкость принятия решения о расторжении брака.

Наряду с факторами риска развода можно говорить и о факторах толерантности (терпимого отношения), снижающих вероятность распада семьи даже в условиях проблем семейной жизни и конфликтности отношений. Наиболее существенное значение приобретает наличие в семье детей. Ребенок достаточно часто выступает как «последний аргумент» в принятии решения супругов о разводе в пользу сохранения семьи. Наличие детей снижает психологическое желание и экономическую обоснованность развода.

Другим важным фактором, удерживающим супругов от развода, является неуверенность в своем экономическом положении после развода и возможности прокормить детей, обеспечить им полноценное воспитание и образование. Например, по данным зарубежных исследователей, уровень разводов в американских семьях снизился в период Великой депрессии 1930-х гг., что было обусловлено нехваткой рабочих мест и жилья. Напротив, работающие жены, которые оказываются в состоянии и после развода обеспечить материально себя и детей, обнаруживают большую склонность к разводу в проблемных семьях, чем женщины, не работающие или занимающиеся низкооплачиваемым трудом. Низкую готовность к разводу обнаруживают жители сельских районов, неработающие женщины и группы населения с уровнем дохода ниже прожиточного минимума.

Известно, что именно женщина в большинстве случаев выступает инициатором развода. Общность внесемейных интересов и целей повышает устойчивость семьи к деструктивным воздействиям. И главный ресурс толерантности – безусловное сохранение симпатии, привязанности и любви к партнеру.

Можно выделить наиболее распространенные (типичные) причины разводов, которые в большинстве случаев называются самими разводящимися супругами:

1. Утрата и недостаток любви, взаимного уважения, доверия и взаимопонимания. Поскольку основой современной семьи и заключения брака является любовь, утрата чувства любви рассматривается как достаточно серьезная причина для развода.

2. Супружеская измена, сексуальные отношения вне брака, ревность. Правда, в этом случае трудно говорить о том, являлась ли супружеская измена причиной развода или естественным следствием произошедшего ранее отчуждения супругов и фактического распада семьи. Супружеская измена посягает на любовь как основу брака, разрушает целостность семьи, затрагивая все сферы семейного функционирования; наносит психологический ущерб личности, представляет угрозу самопринятию и самоуважению, чувству собственного достоинства обманутого супруга. Именно поэтому комплекс чувств, возникающий как реакция на супружескую измену, включает переживание ревности, обиды, одиночества, предательства, утраты стабильности и чувства безопасности (метафора «разрушенного дома»).

3. Алкоголизм и неумеренное употребление спиртных напитков супругом. Как правило, такая мотивировка используется преимущественно женщинами. В последнее время к проблеме алкоголизма добавилась проблема наркомании. Это, к сожалению, становится довольно распространенным явлением в молодых семьях, брачный возраст которых не превышает пяти лет совместной жизни.

4. Притязания одного из супругов на единоличное главенство, нарушение норм равноправного общения в семье, авторитарный стиль поведения одного из супругов или склонность к авторитаризму обоих, что проявляется в нежелании взаимной уступки при решении важных для семьи проблем.

5. Несправедливое распределение домашних обязанностей, ролевая перегрузка женщин в силу трудностей совмещения производственных и семейных обязанностей. Особую значимость эта причина приобретает в семьях, где оба супруга работают, причем для жен важны профессионально-карьерные цели. Достаточно часто конфликты в семье возникают в силу отсутствия единства супругов в вопросе о том, в какой мере женщина должна посвятить себя работе, карьере и в какой – семье.

6. Вмешательство прародителей в семейную жизнь молодых супругов. По данным исследователей, примерно 8 % разводившихся молодых супругов (стаж супружества до двух лет) в качестве причины развода указывали вмешательство в их жизнь родителей, в то время как среди супругов со стажем семейной жизни более пяти лет – только 0,6 %.

7. Несогласованность и противоречивость взглядов на воспитание детей. Чаще всего разногласия между супругами возникают на 5-10-м году брака, то есть с момента включения детей в общественную систему воспитания (детский сад, школа), требующего от отца более активного участия.

8. Отсутствие общих увлечений и интересов супругов. Отсутствие общих увлечений приводит к тому, что супруги в большинстве случаев проводят досуг раздельно, тем самым увеличивая разрыв в своих интересах. Поскольку с момента рождения ребенка жена оказывается «привязана» к дому и ее возможности досуга значительно ограничиваются, возникают и усиливаются конфликты по поводу «несправедливого» распределения свободного времени между супругами и предоставления им возможности полноценного отдыха.

9. Несходство характеров, несовместимость взглядов и ценностей. Чертами характера партнера, вызывающими раздражение и отчуждение в супружеской паре, являются мелочность, нечестность, легкомысленность, непрактичность, недоверчивость, неуравновешенность и другие личностные особенности^[3] .

10. Неадекватность мотивов заключения брака, психологическая неготовность супругов к вступлению в брак. Как правило, в этом случае семья распадается достаточно рано, и этот распад нередко обусловлен идеализированными представлениями молодых людей о браке и недостаточным знанием партнера. Адекватность представлений о партнере позволяет молодым супругам эффективно построить свое общение и ролевое взаимодействие, найти путь конструктивного разрешения конфликта, выработать совместные семейные ценности, нормы и правила «семейной игры» и тем самым избежать деструкции семьи и ее распада.

11. Сексуальная дисгармония супружеских отношений. Признавая безусловную необходимость обращения супружеской пары к сексологу, подчеркнем, что в подавляющем большинстве случаев в основе сексуальных дисгармоний лежат психологические причины, разрешение которых с необходимостью требует участия психолога-консультанта.

12. Насилие в семье, агрессивное поведение супруга, включающее все формы проявления агрессии от физического насилия до ворчливости и раздражительности.

13. Принадлежность супруга к определенной профессии или включенность в виды деятельности, которые не могут быть приняты партнером в силу ценностных, религиозных, политических, этических и других убеждений и принципов.

14. Совершение супругом уголовно наказуемого деяния, асоциальное и противоправное поведение.

15. Неудовлетворенное желание иметь детей одним из супругов и отказ от разрешения проблемы с использованием современных методов медицинской репродуктологии или усыновления ребенка.

16. Материальные, финансовые и жилищные проблемы семьи, неудовлетворенность низким или просто не устраивающим одного из брачных партнеров, чаще всего жену, уровнем жизни.

Вероятность распада семьи во многом определяется стадией ее жизненного цикла. Минимальным относительно других стадий жизненного цикла семьи риском развода отличается первая стадия – «молодая пара до рождения детей». Факторами риска распада брака на этой стадии признаны продолжительность добрачного периода (менее 6 месяцев или более 3-х лет); значимые различия ценностных семейных установок; доминирование мотива выхода из прародительской семьи у одного или обоих супругов; переживание травматических событий в период ухаживания или в момент, непосредственно предшествующий или последующий за заключением брака; напряженность отношений с прародительской семьей у одного или обоих брачных партнеров.

Значительный риск развода падает на стадию «семья с маленькими детьми». Как правило, эта стадия характеризуется снижением субъективной удовлетворенности браком, ролевой напряженностью и ролевой перегрузкой. Семья с детьми подросткового возраста также уязвима в отношении риска развода, поскольку именно на эту стадию приходится кризис «середины жизни», нередко вызывающий желание «начать жизнь с чистого листа». Развод в этом смысле представляет собой для многих супругов самое легкое решение расстаться с прошлым и начать жизнь заново. Семьи пожилого возраста крайне редко принимают решение о разводе, поскольку в старости возрастает потребность во взаимопомощи и взаимной поддержке.

Американский исследователь психологических проблем семьи К. Витакер видит основную причину разводов в том, что «часто муж и жена исполняли функции отца и матери, так и не став личностями. Когда испарилось религиозное ощущение святости брака и появилось стремление к индивидуации, развод стал способом вырваться из цепей такого рабства, где двое отказываются от своего лица, становясь никем ради того, чтобы стать частицей симбиотического союза под названием брак»^[4] .

Свое видение проблем современного брака он связывает с неспособностью молодых людей действовать самостоятельно, независимо от других, особенно от своих родителей, а отсюда – неспособность справляться самому со своими проблемами. К этому добавляются многие социально-культурные аспекты, которые не столько скрепляют, сколько разрушают семью. Причины разводов, перечисленные нами ниже, согласно К. Витакеру, во многом обусловлены появлением новых ценностей в культуре (сексуальной свободы и одновременно свободы брака).

1. Проникновение битвы между родителями мужа и жены в последующее поколение. Жена бунтует против своей матери, подчинявшейся своей матери, и не хочет сдаваться ни перед кем. Научившись сражаться с ненавистной системой контроля своих родителей, супруги продолжают сражаться с контролем и ограничениями, которые неизбежны в любом браке. Никакой союз не сочетается с полной свободой, каждый теряет в нем свою индивидуацию, как и свое одиночество.

2. Некоторые браки распадаются из-за того, что один или оба супруга боятся, что это помешает им взбираться по лестнице успеха в обществе.

3. Иногда причиной развода бывают трения между семьями мужа и жены. Детские впечатления от сражения папы с мамой также заставляют их воспроизводить подобные сцены в своем браке. Это неизбежно даже в тех случаях, когда человек ненавидел их и клялся себе, что в его жизни такого никогда не будет.

4. Некоторые браки основывались изначально на принадлежащей обоим супругам бредовой идее о том, что, соединившись, они станут взрослыми и преодолеют муки неуверенности, свойственные подросткам. Современный призыв к сексуальным приключениям и их поиску также мешает парам примириться с ответственностью и требованиями, которые существуют в их партнерстве.

5. Множество браков заключается задолго до того момента, как молодые люди успешно «развелись» со своими родителями и утвердились в своем праве быть отдельными личностями. Попытка стать членом новой семьи, когда человек не рискнул еще отделиться от старой, рождает фобию. Тогда оба супруга ожидают, что их усыновит родитель-партнер. Позже из этой парадоксальной ситуации можно выйти, совершая серию движений к индивидуации и к возврату в союз, но этот процесс мучителен и бесконечен.

Естественно, это лишь часть причин, подталкивающих супругов к разводу. Как показали исследования отечественных и зарубежных специалистов в области психологии семьи и семейных отношений, главной среди них является психологическая и практическая неподготовленность супругов к семейной жизни (42 % разводов). Эта неподготовленность проявляется в грубости брачных партнеров, взаимных оскорблениях и унижениях, невнимательном отношении друг к другу, нежелании помогать в домашних делах и воспитании детей, неумении уступать друг другу. Наряду с этим она сопровождается отсутствием общих духовных интересов, жадностью и стяжательством одного из супругов, неподготовленностью к взаимодействию, неумением сглаживать и устранять конфликты и стремлением эти конфликты усиливать, а также неумением вести домашнее хозяйство.

Все это становится понятным, когда семья уже распалась. А до этого ни у супругов, ни у окружающих нет ясного понимания, что происходит. Тем более что в момент бракоразводного процесса ни один из супругов не успевает серьезно задуматься о возможных последствиях распада семейного союза как для них самих, так и для детей.

http://www.e-reading.club/chapter.php/99322/5/Celuiiko_-_Supruzheskaya_perestrelka_s_uletal'nym_ishodom._Kak_spasti_otnosheniya_i_stoit_li_eto_delat'.html